ІСТОРІЯ

Стародавні укріплення Києва

   Згадки про перші київські укріплення відносяться до кінця VI- початку VII ст. Вони складались з валів та ровів, оточуючих «місто Кия» площею близько 1,5 га на Старокиївській горі.

    У X - XI ст. зводяться укріплення Верхнього міста, які перетворили Київ у велику фортецю площею близько 150 га, в середині якої опинились міста Володимира та Ярослава.

   В період князювання Володимира (980-1015 рр.) в систему цих оборонних споруд увійшли і більш ранні укріплення навколо Київського городища. Нові фортечні вали були зведені на основі цегли-сирцю. Тоді ж були побудовані Софійські ворота - ймовірно перша кам'яна фортифікаційна споруда Києва.

   При Ярославі Мудрому (1018-1054 рр.) роботи зі зведення нової фортеці почалися в 1037 році при цьому укріплення «Міста Володимира» були збережені й утворили внутрішню оборонну лінію.

Нові вали міста всередині були укріплені дубовими клітями (зрубами) розміром 3×3 м. Верхні кліті, що не засипані землею, служили для розміщення воїнів і зберігання зброї. Ширина валу біля основи сягала 30 м, а загальна висота з дерев'яними укріпленнями нагорі - 16 м.

   Крім укріплень Верхнього міста в Києві були зведені укріплення на Подолі,  торговому та ремісничому центрі стародавнього Києва, а також в приміських поселеннях і навколо монастирів. Призначалися ці укріплення тільки для захисту від раптових набігів кочових племен, які не мали можливості вести довгу облогу.

   В кінці XII століття навколо Печерського монастиря зводиться кам'яна оборонна стіна - перше серйозне укріплення на Печерську.

   У такому вигляді київські укріплення успішно виконували своє призначення, оберігаючи населення від набігів кочівників та слугували оплотом київським князям у боротьбі з іншими князями за верховенство. Стародавній поділ Києва на Верхнє місто (яке пізніше назвуть Старим містом), Поділ та Печерськ зберігалися протягом століть.

   Разом з дробленням Київської Русі на окремі князівства, військова могутність київського князя різко зменшилася і в 1240 р. війська хана Батия взяли в облогу Київ. 6 грудня зуміли через замерзле Козине болото увірватися до Києва. У результаті Київ разом з його укріпленнями був зруйнований та прийшов у занепад.

   Після відходу татар Київ переходить у володіння галицьких князів, в цей період ніякі роботи з його укріплення не проводились. З 1362 р. до 1569 р. Києвом володіють литовські князі. У цей час центром Києва стає Поділ, і вживаються деякі заходи для укріплення міста. Зокрема, Поділ обноситься валом, стінами та вежами з дерева.

   Литовські князі не стали відновлювати вали Верхнього міста, а збудували дерев'яний замок на горі, що панує над Подолом. Цей замок був резиденцією литовського воєводи і витримав облогу Тимур-Кутлука у 1399 р. і Едигея у 1416 р., але був спалений 1482 р. Менглі-Гіреєм разом з містом. В 1532-1545 рр. замок був відновлений і перебудований.

   У 1569 р. Київ переходить під владу польського короля. Польський гарнізон також розміщувався в замку, в якому витримав в 1593 р. облогу козаків. У 1605 р. під час грози від удару блискавки замок згоряє. Відновлений після пожежі, він витримав ще одну облогу козаків в 1638 р. і проіснував до 1651 року, коли в черговий раз був спалений повсталими проти польського гарнізону жителями міста і козаками. Після цього гора спорожніла, і фортифікаційні роботи в Києві на деякий час припиняються, але з тих пір за горою закріпилася ще одна назва - Замкова гора.

   Старокиївська та Стара Печерська фортеці

  У 1654 р. почалася російсько-польська війна, яка тривала до 1667 р. У цей період знову починають відроджуватися укріплення Києва.

   У 1654 р. в Київ, на прохання Богдана Хмельницького, прибуває загін московських військ під командуванням князів Ф.С. Куракіна і В.В. Волконського. Оглянувши місто, вони прийшли до висновку про необхідність будувати фортецю на місці стародавніх укріплень Ярослава Мудрого. Крім вигідного розташування, це давало можливість використовувати збережені вали і, отже, різко скоротити час будівництва. В 1655 р. фортеця була побудована.

   16 серпня 1658 р. новозбудованій фортеці довелось пройти бойове випробування, відбивши атаку 16-27 серпня 1858 р. двадцятитисячного загіну Данили Виговського, який складався з козаків та татар.

Після укладення в 1667 р. Андрусівського договору Київ увійшов до складу Московського царства. Новий кордон в значній частині проходив по Дніпру, і Київ виявився єдиним його плацдармом на правому березі, звідки російська армія могла б наносити удари в будь-якому напрямку на Правобережній Україні. Розширення меж Московського царства наблизило його до нового серйозного супротивника - Туреччини. Все це вело до необхідності посилити укріплення Києва. Взяття турками 1678 р. Чигирина ще раз підтвердило ту величезну небезпеку, яку представляла турецька армія.

Падіння Чигирина призвело до концентрації в Києві російських військ під командуванням П.В. Шереметєва і козаків під командуванням гетьмана Самойловича. Широкомасштабні фортифікаційні роботи розпочались в 1679 р. в основному на території Старого міста використовуючи стародавні вали, пристосовуючи їх до нових умов ведення бою шляхом влаштування невеликих бастіонів. Одночасно з цим ділянки давніх валів, що непотрібні для оборони зривалися. Крім цих робіт, в Старому місті був насипаний новий поперечний вал бастіонного абрису.

   Козаки під проводом гетьмана Івана Самойловича звели навколо Києво-Печерської Лаври та належащого їй Печерського поселення, земляну чотирикутну фортецю з частоколом,  по кутах фортеці розміщувались невеликі бастіони і дерев'яні надбрамні башти, поклавши тим самим початок новому фортифікаційному будівництву на Печерську. Всі ці роботи були закінчені в 1682 р. У 1684 р. роботи в Старому місті були продовжені під керівництвом генерала Патріка Гордона. Вони полягали в ремонті фортечних споруд і закінченні будівництва деяких верків. На цьому роботи по укріпленню Старого міста на довгий час припинилися.

   Через побоювання, що бойові дії Північної війни тривавшої вже декілька років, можуть перекинутись на південь (особливо після поразки польського короля Августа II), Петро I оглянувши Київ, розпорядився звести на Печерську нову фортецю. 15 серпня 1706 р. в урочистій обстановці, в присутності царя, Печерська фортеця була закладена. У істориків немає єдиної думки про те, хто є автором її проекту - інженер Геллерт чи Лямот де Тампій, але згідно запису в літописі фортеці проект створений Петром І.

Під керівництвом військового інженера Гофмана роботи велися у вельми енергійному темпі. Нагляд за будівництвом був доручений гетьману І. Мазепі та полковнику Гейсену. Призначення першого було обумовлено тим, що на будівництві була задіяна велика кількість козаків. Цією обставиною Мазепа був дуже незадоволений, тому що для нього важливо було мати в своїх руках якомога більшу військову силу, а працюючи на будівництві, козаки виявлялися поза його підпорядкуванням. Гетьманом були вжиті всі заходи до того, щоб відкликати козаків з будівництва. В результаті численних звернень Мазепи до Петра I, в 1707 р. це вдалося зробити. Сприяло відкликанню козаків і те, що козаки на будівництві фортеці опинилися в дуже важкому становищі через погане спорядження та харчування.

   В 1708 р. значна частина фортеці вже була побудована. Так як нова фортеця являла собою більш досконалу фортифікаційну споруду, ніж фортеця в Старому місті, то в 1711 р. в неї переїхав київський генерал-губернатор. Остаточно будівництво Печерської фортеці було завершено в 1723 р. При цьому фортеця в Старому місті отримала назву Старокиївська. Таким чином, в 1723 р. в Києві розташовувалися дві самостійні фортеці: Печерська (іменована іноді Петрівською) і Старокиївська.

Після вкрай невдалого Прутського походу в 1711 р. ускладнилося становище на кордоні з Туреччиною. Тому, в 1712-му р. були вжиті заходи для забезпечення безперешкодного сполучення між київськими фортецями.    Під командуванням гетьмана Скоропадського козаки зводять ретраншемент - безперервне укріплення у вигляді рову та валу, що з'єднало обидві фортеці.

   

   Наступні масштабні фортифікаційні роботи були проведені під час царювання Петра I. У 1696-1701 рр., коштом гетьмана Мазепи Печерська Лавра була під керівництвом Аксамитова обнесена кам'яною стіною довжиною 1190 м, товщиною від 2,5 м до 3 м і висотою до 7 м. У стіні були влаштовані бійниці для ведення рушничного вогню. Вона була посилена також чотирма баштами: Івана Кущника, Годинниковою, Онуфріївською та Малярною.

Годинникова башта та оборонний мур возведенні за кошт Гетьмана Мазепи

По завершенню будівництва, Печерська фортеця складалася з дев’яти земляних бастіонів (висота валів – 6 м): Різдвяного, Семенівського, Олексіївського, Андріївського, Кавалерського, Успенського, Петрівського, Спаського, Павлівського. Треба відзначити, що в низці документів Павлівський бастіон іменується як напівбастіон. Бастіонні фронти між Кавалерським, Успенським, Петрівським і Спаським бастіонами були посилені трьома равелінами (Васильківським, Новим і Київським). Крім того, куртини бастіонних фронтів, за винятком двох, були посилені теналями. Фортеця була оточена сухим ровом глибиною 6 м і шириною до 40 м. На прикритому шляху були траверси і плацдарми у вхідних кутах. Для в'їзду у фортецю існувало троє дерев'яних воріт: Васильківські, Київські та П'ятничні. Проїзд до них через рів здійснювався по розвідним мостам. Лінія вогню головного валу мала протяжність 1270 сажнів. Для посилення контролю за Наводницькою дорогою перед Різдвяним і Олексіївським бастіонами були побудовані Ближній і Дальній ретраншементи. На озброєнні фортеці знаходилось 467 гармат, 27 мортир і 3 гаубиці (частина гармат зберігалася на складах). Для розміщення гарнізону були побудовані приміщення на 1040 чоловік. Такої кількості приміщень, звичайно ж, було недостатньо в разі війни. Тому, під час облоги планувалося використовувати для потреб гарнізону всі споруди та припаси Лаври, так як більша частина ченців підлягала виселенню.   

 

                 Петрівський бастіон Печерської фортеці

            Арсенал Печерської фортеці

Завершення будівництва Печерської фортеці позначилося на ставленні до застарілої Старокиївської. У 1724 р. передбачалося утримувати справною тільки її зовнішній вал. Таке положення зберігалося до 30-х рр. XVIII століття. В цей час на кордонах Росії зовнішньополітична обстановка була складною, у зв’язку з цим виникала потреба в подальших роботах з посиленням фортеці. У 1732 р. через загострення загрози турецького нападу, в Києві починаються широкомасштабні фортифікаційні роботи. Головнокомандувачем російськими військами фельдмаршалом Б.Х. Мініхом Києву відводилася роль головної бази постачання армії, діючої на півдні. Роботи полягали у посиленні Старокиївської фортеці та зведенні нових укріплень. В Печерській фортеці були тільки перебудовані з дерев'яних в кам'яні Київські ворота.   

Нижня Московська брама

Печерської фортеці

   В Старокиївської фортеці Мініхом були відремонтовані і досипані до великої висоти колишні вали, зведені ще в 1679-1684 рр. Будівництвом додаткових укріплень було також посилено захист кріпосних воріт. Найбільш істотним для Києва було відновлення і посилення ретраншементу, що з'єднував Печерську та Старокиївську фортеці (на більш пізніх планах він іменується «ретраншементом Графа Мініха»). Лінія ретраншементу була також продовжена і за Старокиївську фортецю, охопивши Кудрявець. Київ перетворювався на величезний укріплений табір, в якому можна було розмістити велику армію і всі необхідні для неї запаси.

   За лінією валу, в безпосередній близькості від нього, були побудовані п'ять невеликих квадратних редутів. З початком в 1735 р. російсько-турецької війни інтенсивність робіт зросла, досягнувши піку в 1736 р.

Об'єднання за допомогою ретраншементу в єдине місто мало величезне значення для його розвитку.

  На відміну від Старокиївської, в Печерській фортеці до цього часу були проведені більш істотні фортифікаційні роботи. В фортеці були побудовані кам 'яні порохівні, на місті деревяних Пятничних воріт збудували камяні Московські.

   Також були побудовані два земляні люнети, розташовані перед південним фронтом фортеці і призначених для контролю над Наводницькою дорогою. Найбільшою кам'яною будівлею в фортеці була цегляна будівля Арсеналу, зведена за проектом військового інженера І. Меллера в 1784-1798 рр. (його периметр дорівнював 800 метрам). З закінченням будівництва Арсеналу в Печерській фортеці фортифікаційні роботи припиняються. В силу зовнішньополітичної обстановки не було потреби в подальшому укріпленні Києва. Після другого і третього поділів Польщі (1793 і 1795 рр.) новий кордон пролягав сотні кілометрів на захід від Києва. В результаті, з прикордонної фортеці Київ став тиловим містом. У 1803 р. прийнято рішення про припинення утримання Старокиївської фортеці.

Звіринецьке укріплення

   Вперше потреба в укріпленні Звіринецької височини була викликана загрозою вторгнення наполеонівської армії. Після призначення військовим міністром в 1810 р. Барклай-де-Толлі почав проводити, негласну але посилену підготовку по укріпленню кордонів Російської імперії. Обстеживши простори, стосовно Києва, запропонував підсилити існуючі укріплення.

Одним з факторів, що обумовлювали необхідність удосконалення оборонних споруд, був технічний прогрес вогнепальної і, в першу чергу, артилерійського озброєння. Зросла далекобійність артилерії, що спричинило значне збільшення дистанції між укріпленнями та можливими позиціями їх обстрілу ворогом.   

План Звіринецького укріплення (ЦДІАК)

  В квітні 1810 р. інженер генерал-майор Опперман направив військовому міністру Барклай-де-Толлі рапорт про результати огляду Старокиївської та Печерської фортець з пропозиціями щодо їх посилення.

Серед першочергових завдань оборони, прийнятих за терміново розробленим проектом оборони Києва 1810 р., передбачалася побудова укріплення на сусідній з Києво-Печерською фортецею горі, звідки ворог міг би вести артилерійський вогонь по її укріпленнях.

Будівництво Звіринецького укріплення почалося 24 червня 1810 р. Слід відзначити, що урочище Звіринець було відділене від узгір'я, де розташовувалася Києво-Печерська фортеця, так званим Наводницьким яром - одним з найзначніших ярів на правому березі Дніпра. По цьому яру проходив Московський шлях, його відрізок на правому березі - від Наводницького мосту на плотах або в інші періоди на суднах, наведеного тут, до Печерського форштадту - мав стратегічне значення. Невипадково саме з цього південного боку фортеці, використовуючи природні височини, починаючи з 70-х рр. XVIII ст. були побудовані дві флеші. А на початку другої третини XIX ст. будуються також 4 люнети – величезні земляні укріплення, що мали контролювати підступи до фортеці у цьому районі, а, фактично, величезний Наводницький яр, в якому могли концентруватися і по якому могли діставатися досить непомітно до фортеці ворожі війська. Два люнети були побудовані на місці флешів.

   26 січня 1813 р. Опперман, директор Інженерного департаменту, в «Короткому описі вжитих оборонних заходів що по нинішньому Західному кордоні імперії» повідомляв: «Києво-Печерська фортеця замкнута з боку річки, виправлена у всіх частинах, озброєна, підведені контрміни і влаштовані безпечні від бомб бліндажі; понад те на Зверинецкій горі, побудоване особливе укріплення і долина між сим укріпленням і фортеця зайнята редутами і батареями; також для безпеки дніпровського мосту побудований тимчасовий тет-де-пон.

   При зведенні Нової Печерської фортеці було розроблено декілька проектів модернізації Звіринецького укріплення. Однак жоден з них не був реалізований. У 1850 р було прийнято рішення про скасування Звіринецького укріплення через непотрібність після зведення «з'єднаних з цитаделлю укріплень Нової Київської фортеці».

   В 1885 р. порохові склади з бастіонів Києво-Печерської фортеці перенесли на територію колишнього укріплення. Поруч з колишнім укріпленнм стався вибух артилерійських складів 6 червня 1918 року, коли здетонувало 2 млн снарядів. Це був найбільший вибух в історії міста Києва, який знищив цілий житловий квартал.

Нині та території укріплення Національний ботанічний сад ім. М.М. Гришка НАН України.

Нова Печерська фортеця

План будівництва фортеці був затверджений Миколою I 25 березня 1830 р. Автором початкового проекту був інженер-генерал К.І. Опперман. 31 травня того ж року в присутності імператора відбулось розпланування фортеці на місцевості, а 30 липня 1831 р., згідно запису в літописі Київської фортеці, був закладений перший камінь у фундамент Редюіта № 1 Васильківського укріплення - першої споруди Нової Печерської фортеці. Основні будівельні роботи в фортеці були завершені в 1856 р.Нова Печерська фортеця складалась з наступних укріплень: Васильківського, Госпітального, Києво-Печерської цитаделі та окремо розміщених оборонних споруд. А саме: башт №4, 5, 6, оборонних казарм жандармського полку та військових кантоністів, арсенальних майстерень,

План Нової Печерської фортеці 

Орієнтовно станом на 1855 р.

За своїм проектом Нова Печерська фортеця різко відрізняється від фортець, що будувалися в Росії одночасно з нею. Тільки Києво-Печерська цитадель. Васильківське і Госпітальне укріплення мали рови і земляні вали, а також мали зімкнену горжу (хоч і тільки у вигляді оборонної стіни), що дозволяло вести їм самостійну оборону. Всі інші споруди мали вигляд відкрито розміщених оборонних башт і казарм, з'єднаних цегляними оборонними стінами, доповнених одним редутом, а в 1854 р. в деяких місцях ще й земляними батареями.

оборонної казарми на перешийку, набережного верку, верхньої та нижньої підпірних оборонних стін.

Під час Кримської війни, Київська фортеця була посилена зведенням додаткових укріплень. Були возведені земляні артилерійські батареї, дерево-земляні блокгаузи для ведення артилерійського та рушничного вогню. Підступи до цепного мосту з лівого берегу були захищені возведенням передмостного укріплення, озброеного 38 гарматами.

Васильківське укріпленняВасильківське укріплення складалося з земляного валу тенального абрису, сухого рову з земляним ескарпом і контрескарпом, прикритого равеліном одноповерхового капоніру, Редюіта №1 і башт №2 і №3. По дну рову проходила окрема ескарпова оборонна стіна арочної конструкції, що зменшувало ймовірність її обвалення на великій ділянці і, крім того, забезпечувало кращий захист стрільцям від навісного вогню. Під кожною аркою було по три рушничних бійниці: одна для стрільби прямо і по одній для стрільби вправо і вліво. Оборона рову здійснювалася на фасах, звернутих до супротивника з капоніру, а бічних з башт, які виступали за межі валів. Для обстрілу ділянок рову, що не прострілюються з капоніру і башт, в валах були влаштовані відкриті каземати, призначені для ведення артилерійського вогню. Кожен відкритий каземат призначався для обстрілу двох суміжних ділянок рову, при цьому для обстрілу кожної ділянки було обладнано по 4 артилерійських амбразури. Однак згідно діючим тоді правилам, для фланкування ділянки рову гармати встановлювалися тільки біля 2-х амбразур. Крім того, для обстрілу рову перед равеліном по його боках також були зведені каземати. Для виходу солдатів гарнізону на позиції за ескарповою стіною, а також для зв’язку з капоніром і відкритими казематами у валу було обладнано 5 потерн. Одна для зв’язку з капоніром, дві для зв’язку з відкритими

Вал Васильківського укріплення

План Васильківського укріплення 1847 року (ЦДІАК)

казематами і дві, що розташовувалися біля башт №2 і №3, для виходу солдатів до ескарпової стіни. Через потерни, що ведуть до капоніру і казематованих фланків, солдати гарнізону також могли пройти на позиції за ескарповою стіною.

По центру укріплення, ближче до тилу, розташовувався Редюіт №1. Далі в тил були розміщені обидві башти, розташовані на флангах укріплення. Це дозволяло відсунути їх далі від зони артилерійського обстрілу противника. Башти з'єднувалися з Редюітом оборонною стіною з рушничними бійницями. Таким чином, підступи до горжі укріплення обстрілювали перехресним вогнем з башт та через стіни. Розташування Редюіту дещо попереду башти дозволяло тримати під перехресним вогнем редюіта і однієї з башт будь-яку ділянку внутрішнього простору укріплення, а також взаємно перекривати вогнем підступи один до одного.

Лінія вогню валу Васильківського укріплення мала протяжність 565 сажнів, загалом укріплення надавало оборону на 205 гармат і 1501 рушницю. У 220 казематах могло розміститися 2960 чоловік нижніх чинів і 22 штаб- і обер-офіцери. На території укріплення також знаходилися дерев'яні складські споруди.

З формуляру Київської фортеці – будівництво Васильківського укріплення розпочато в 1832 р. і закінчено в 1839 р. за винятком башти № 2, яка була завершена в 1842 році. Також слід зазначити, що в башті № 3 іконостас в церкві був закінчений у 1840 році.

Редюіт №1

 

Башта № 2

Збудована (згідно з літописом фортеці) в період з 1832 по 1842 роки. Необхідно зазначити, що фундамент башти був закладений у 1832 році, а будівництво підвального поверху почалось тільки у 1838 році. Вартість будівництва башти 265 357 р., 12 ½ коп. Кругла в плані монументальна будівля з внутрішнім подвір’ям – плацом. В ній знаходилось 37 жилих каземати та 35 нежилих. Озброєння башти №2 станом на 1890 р. складалось з восьми мідних 4 фунтових нарізних гармат. 

В 1845 р. в башті розмістили арештантські військово-виправні роти в кількості 485 чоловік, а також 95 чоловік караулу, конвою, унтер-офіцерів та писарів.

  В 1863 р. використовувалась як місце утримання учасників польського повстання. Ними ж був зроблений підкоп в одній з камер, за допомогою якого було вчинено втечу. Після 1897 р. в абрисі башти відбулися деякі зміни: закладено бійниці й розтесані вікна на зовнішньому фасаді, проведено внутрішнє перепланування. З 1990-х рр. використовується торговельними закладами.

 

Башта №2

 

Башта №3 (Прозоровська)

Збудована в період з 1833 по 1839 роки. В 1840 році був зроблений іконостас в церкві, що розташова в башті, у тому ж році в башті був розміщений піхотний батальйон. Від самого початку башта була призначена для квартирування військ, але за свою багату історію, вона використовувалась за різним призначенням. В ній знаходилось 38 житлових, та 30 нежитлових казематів, де могло розміститись 800 чоловік.  Вартість будівництва башти 307 161 р., 42 ½ коп. Озброєння башти №3 станом на 1890 р. складалось з восьми мідних 4 фунтових нарізних гармат. 

Особливістю башти № 3 була наявність в ній церкви, іконостас якої був оформлений в стилі англійської готики. У 1841 р. був встановлений склеп, в який 7 липня було перенесено прах генарала-фельдмаршала А.А. Прозоровского і його дружини.

Указом Миколи I від 5 грудня 1836 р. башта була названа Прозоровською, в честь генерала-фельдмаршала А.А. Прозоровского.

Башта №3 "Прозоровська"

Капонір №2, Госпітального укріплення

Капонір Васильківського укріплення мав ідентичний вигляд

 

 

Капонір

Капонір розміщувався в рові укріплення за горожею равеліну. В стінах капоніру знаходились амбразури та рушничі бійниці для ведення вогню. В середні зі зводами, дах покритий залізом. Фундамент капоніру був закладений в 1833 році, а будівництво велося протягом 1837-1838 рр.. В горжі капоніру знаходились дві оборонні стіни з двома воротами для входу в рів з двома невеликими підйомними мостами на підйомних ланцюгах через кювет. Вартість будівництва – 44 392 р. 38 ½ коп. До сьогоднішнього часу не зберігся.

 

Оборонна стіна

Оборонна ескарпова стіна проходила уздовж ескарпу головного валу укріплення і равеліну. Період будівництва з 1837 по 1839 роки. Вартість будівництва 160145 р. 49 ½ коп.

Окрім ескарпової оборонної стіни, в Васильківському укріпленні, була горжева оборонна стіна яка з’єднувала Редюіт №1 з баштами №2 та Прозоровську. Період будівництва 1833 - 1839 рр., але слід зазначити, що в 1833 році був тільки закладений фундамент з правої сторони Редюіта №1. А будівництво самої стіни почалося в 1838 р..

Горжева оборонна стіна Васильківського укріплення

Редюіт №1

Будівництво Нової Печерської фортеці почалось з закладки каменю в фундамент Редюіту №1 Васильківського укріплення. Однак, слід відзначити, що хоч перший камінь був закладений в 1831 році, будівництво Редюіту почалося в 1832 р., а закінчилось  в 1837 році. Це велика двоповерхова оборонна споруда підковоподібної форми з двома казематованими крилами. До горжі редюіту прилягає оборонна стінна яка з’єднує його з баштами №2 та №3. Вартість будівництва Редюіта разом з горжевою стіною становила 299 692 р., 7 коп. Призначалась для офіцерських казарм, певний час використовулась військовим госпіталем, пізніше для утримання в’язнів. Тепер перебуває під порядкуванням Міністерства внутрішніх справ.

План Госпітального укріплення (ЦДІАК)

Госпітальне укріплення

Оборона Госпітального укріплення була розділена на ділянки, які іменувалися полігонами і фронтами. Всього було 3 полігони (I, II, III) і 2 фронти (Північний і горжевий). За винятком горжевого (тильного) фронту, всі інші ділянки оборонялися при штурмі противником рову артилерійським вогнем з казематованих будівель, розташованих на дні рову, і рушничним вогнем через оборонну стіну, розташовану біля підошви валу. Ці казематовані споруди іменувалися капонірами і призначалися для ведення артилерійського вогню уздовж рову в дві протилежні сторони.

Всього капонірів для оборони рову було 4, розташовані вони на дні рову, а також оборона могла бути доповнена рушничним вогнем через бійниці ескарпової стіни. Оборона з північно-західного напрямку була посилена 5-м капоніром, винесеним за межі рову на схил Черепанової гори Косим капоніром.

У валу Північного фронту були влаштовані Північні ворота укріплення, а в горжевій частині будівлі госпіталю і оборонних стінах горжевого фронту знаходилось троє воріт. Підступи до Північних воріт були прикриті Північною напівбаштою. В середині Госпітального укріплення розміщувалась двоповерхова будівля госпіталю, лазня і різні комори для розміщення майна. Крила будівлі госпіталю були з'єднані з будівлею лазні оборонними стінами. Таким чином утворювався внутрішній оборонний рубіж (редюіт), в якому гарнізон міг оборонятися у разі прориву противника через головний вал укріплення. Всі укріплення дозволяли розмістити на позиціях 355 гармат та 822 солдат з рушницями. Протяжність оборонної позиції по головному валу укріплення становила 560 сажнів (1 км 195 м).

Північна напівбашта

Будівництво напівбашти тривало протягом 1840 - 1842 рр. Двоповерхова будівля мала в плані форму півкільця, і прикривала весь північний фронт Госпітального укріплення. У будівлі напівбашти знаходилось 58 казематів. У її стіні, зверненої убік можливої атаки (польовій стіні), знаходилось 100 амбразур для артилерійських гармат і 106 рушничних бійниць. Для ближньої оборони до польової стіни були прибудовані 3 двоповерхових капоніри для ведення рушничного вогню. У цих самих капонірах були обладнані туалети. Весь двір за напівбаштою перебував під вогнем з валів Госпітального укріплення та Північних воріт. У мирний час в напівбашті розміщувалось 16 медичних чинів і 344 нижніх чинів.

Тильний фасад Північної напівбашти

Північна брама

Через Північну браму здійснювався проїзд через головний вал Госпітального укріплення. У 1843 почалось будівництво, а в 1844 р. воно було повністю завершено. Перед Північною брамою в рову розташований центральний капонір Госпітального укріплення, на покриття якого спирався насувний міст, що веде до брами.
Проїзд Північної брами виконаний у вигляді тунелю, прокладеного всередині кріпосного валу. У бічних стінах проїзду знаходиться по 7 рушничних бійниць з кожного боку для ведення вогню по противнику.

Північна брама та Центральний капонір

З боків проїзду знаходиться по 1 бойовому каземату, обладнаному 1 артилерійською амбразурою і 1 рушничною бійницею, призначеними для обстрілу території між воротами та Північною напівбаштою. З цього ж каземату через наявні 2 рушничні бійниці можна було вести вогонь всередину проїзду воріт. Також по обидва боки брами розташовані  ніши, ззовні схожі на рушничні бійниці. З тильного боку воріт, по обидві сторони проїзду, були приміщення варти (кордегардії). Вони мали по 5 рушничих бійниць для ведення вогню всередину проїзду.
Також всередині проїзду Північної брами, по обидві його сторони, були широкі сходи, по яких солдати гарнізону могли спуститися на нижній поверх воріт. Цей поверх являв собою стрілецьку галерею з 8 рушничними бійницями для обстрілу ближніх підступів до центрального капоніра. На торцях нижнього поверху були великі отвори, через які солдати гарнізону виходили на бойові позиції за оборонною стіною підошви валу.
Вогонь по території між Північною брамою та Північною напівбаштою, а також вздовж валу, міг ще вестися через бійниці, наявні на відкритому бойовому майданчику на даху воріт.

Окрема ескарпова стіна

В іноземній фортифікації іменується «стіна Карно».
Основними перешкодами штурму були рів і вал укріплення. Побудована уздовж підошви валу, на деякій відстані від нього, цегляна стіна була додатковою, але вельми суттєвою перешкодою для супротивника, що здійснює атаку. Стіна мала висоту трохи більшу 16 футів (близько 5 м) і була обладнана численними рушничними бійницями, а в районі Північних воріт і артилерійськими амбразурами. Через ці бійниці солдати гарнізону могли обстрілювати противника, що спустився в рів.

Окрема ескарпова оборонна стіна

Стіна мала арочну конструкцію, що оберігала її від обвалення на великій ділянці при артилерійському обстрілі. Під кожною аркою знаходилось 3 бійниці: одна для стрільби прямо, одна для стрільби під кутом вліво і ще одна для ведення вогню під кутом вправо. До бійниць стіни солдати гарнізону могли пройти через потерни капонірів або нижній поверх Північних воріт. З боку вала через певні проміжки до стіни були прибудовані поперечні короткі стінки (траверси) з проходами, прихованими в арках ескарпові стіни. Цими стінками простір між ескарповою стіною і валом поділявся на ізольовані ділянки, що перешкоджали швидкому просуванню противника вздовж підошви валу при прориві за стіну. Згідно архівних планів кожен траверс планувалося обладнати 3 рушничними бійницями.

Протяжність ескарпової стіни складала 499 і 5/7 сажнів (1 км 63 м). Будувалась в період з 1844 по 1851 рр.

Приміщення Центрального капоніру

Центральний капонір

Центральний капонір був побудований ( 1843-1844 рр.) за власним проектом, однак його планування, мабуть, було пізніше використане при проектуванні кофра перед казармою на перешийку. Внутрішнє планування капоніра являло собою одне прямокутне приміщення зі склепіннями, що спираються на стіни та на 2 внутрішні стовпи. У кожну сторону рову були направлені 4 артилерійські амбразури. По центру приміщення обладнувались місця для зберігання боєприпасів. Капонір прилягав до контрескарпу рову (далекий схил рову) і його покриття служило опорою надвижного мосту, що веде до Північних воріт Госпітального укріплення.

Підступи до капоніра перебували під обстрілом з Північної брами і прилеглим до них ділянок оборонної стіни у підошві валу. Капонір не мав безпосереднього сполучення з внутрішньою частиною Госпітального укріплення. Потрапити до нього можна було тільки по дну рову через проходи в оборонних стінах двориків капонірів II і III полігонів.

Косий капонір 

На відміну від всіх інших капонірів, цей капонір не розташований в рову укріплення, а винесений вперед, на схил Черепанової гори. Його завданням було посилення обстрілу гласису (ділянки місцевості, вирівняної для гарного обстрілу) Госпітального укріплення із західного боку. Через те, що споруда розміщувалась під кутом до лінії рову, вона отримала назву «Косий капонір».

 

Косий капонір

Капонір був побудований в період 1844-45 рр. за індивідуальним проектом, з посиленим озброєнням. Він мав 15 артилерійських амбразур і 6 рушничних бійниць. Через посилене озброєння він мав порохову камеру більшого розміру. Крім того, він не мав бойових казематів, відокремлених один від одного капітальними стінами, як в капонірах I, II і III полігонів. Склепіння капоніра спиралися на зовнішні стіни і стіни порохової камери, а не на розділові стіни казематів, як в капонірах I, II і III полігонів. В результаті вийшов один каземат, що охоплює по периметру порохову камеру.

Зв'язок з капоніром здійснювалася через потерну, вхід до якої розташовувався в контрескарпі кріпосного рову (далекому схилі рову).

У 1863 році Косий капонір Госпітального укріплення, був пристосований для ув'язнення польських повстанців. І з тих пір він до 1917 р використовувався як в'язниця. Сумну популярність йому забезпечувало і те, що в Косий капонір на початку ХХ ст. переводили ув'язнених, засуджених до смертної кари. Звідси їх відвозили в район Лисогірського форту для приведення вироку в виконання

Капоніри I, II, III полігонів

Капоніри I, II, III полігонів були побудовані за єдиним проектом. У центрі капоніра розташовувалася порохова камера на 1 134 пуди пороху (18, 576 т.). По її периметру розташовувалося 7 бойових казематів, а в тилу приміщення, через котре можна було потрапити в бойові каземати і порохову камеру. Бойові каземати, розташовані в передній частині капоніра, мали по 1 артилерійській амбразурі і по 2 рушничні бійниці. Каземати, призначені для ведення вогню уздовж рову, мали по 2 артилерійські амбразури. Всього в капонірах було по 11 артилерійських амбразур і 6 рушничних бійниць.
Для зв’язку з капоніром навпроти нього в глибині кріпосного валу була побудована потерна (тунель). Вона закінчувалася не доходячи до оборонної стіни в підошві валу. Від цій стіні поперек рову з двох сторін йшли короткі ділянки стін до тильної частини капоніра. В результаті, між оборонною стіною у підошві валу і тильною частиною капоніру був утворений прикритий з усіх боків дворик. У стінах, що сполучали тильну частину капоніра з оборонною стіною валу, були рушничні бійниці і підйомні мости. Це дозволяло, як доповнити артилерійський вогонь з капоніра рушничним вогнем через стіни, так і зосередити в дворику піхоту для контратаки. Через потерну, котра веде до капоніра, здійснювався також вихід солдатів гарнізону за оборонну стіну валу для ведення через неї рушничного вогню.

Капонір ІІ полігону

У мирний час капоніри призначалися для зберігання різного майна і розміщення в них різноманітних служб госпіталю. З плином часу їх призначення неодноразово змінювалося.

Капонір I полігону був побудований в період 1843-44 рр. Капонір I полігону призначався для розміщення пекарні та складу майна персоналу госпіталю.

Капонір II полігону був побудований в період 1843-44 рр. Капонір II полігону був зайнятий «снаряжительными и не снаряжительными снарядами огнестрельного отдела Киевского артиллерийского склада».

Капонір III полігону був побудований в період 1844-46 рр. Капонір III полігону був зайнятий пральнею сестер милосердя госпіталю, приміщенням прачок і речовим складом майна.

Казематована будівля лазні

Будівництво та всі опоряджувальні роботи в лазні були завершені в період з 1839-1842 рр.. Окрім свого основного санітарно-гігієнічного завдання, лазня виконувала важливу роль в обороні Госпітального укріплення. Будівля лазні спільно з крилами госпітального корпусу і з’єднуючими їх оборонними стінами утворювали бастіонний фронт всередині укріплення, що дозволяв продовжити боротьбу за нього у разі захоплення противником головного валу. З цією метою зовнішній фасад будівлі був обладнаний 12 артилерійськими амбразурами. Поперечними внутрішніми стінами будівля була розділена на 6 великих казематів. Ці великі каземати були розділені цегляними перегородками на 12 приміщень. В центральній частині будівлі розміщувались ворота для проїзду всередину цієї частини Госпітального укріплення.

Казематована будівля лазні

Казематована будівля військового госпіталю

Казематована будівля госпіталю

Будувалась в період 1836-42 рр. Розраховувалась на розміщення 1500 хворих. Двоповерхова будівля мала П-подібну в плані форму. На західному і східному фасадах були влаштовані 172 артилерійські амбразури.Для ведення вогню уздовж стін бічних крил будівлі в них було влаштовано с кожної зі сторін будівлі по три напівкруглих двоповерхових туалета з рушничними бійницями, які в разі необхідності використовувались як рушнічні капоніри. В стінах цих туалетів було влаштовано 132 рушничні бійниці. У південній частині будівлі також були розташовані одні з тильних воріт, проїзд яких обстрілювали з 16 рушничних бійниць, влаштованих в його стінах.

Будівля госпіталю разом з казематованою будівлею лазні та з’єднувавшими їх оборонними стінами утворювали внутрішній опорний пункт (редюіт) Госпітального укріплення. У цьому опорному пункті гарнізон укріплення міг продовжити бій у разі оволодіння противником головного валу укріплення.

Південний фасад будинку був тильним (горжевим), тому не мав амбразур і бійниць. Це було зроблено спеціально для того, щоб у разі захоплення противником Госпітального укріплення полегшити гарнізону фортеці проведення контратаки на укріпленні. З цією ж метою в цій частині Госпітального укріплення відсутній фортечний вал, був тільки рів та оборонні стіни по сторонах будівлі госпіталю. Товщина цих стін дозволяла при підготовці контратаки відносно швидко зруйнувати їх артилерійським вогнем. Також в південному фасаді будівлі були ворота для проїзду всередину Госпітального укріплення.

Південний фасад будівлі госпіталю з горжевою оборонною стіною

Своїм вогнем башта підтримувала казарму кантоністів, а спільним вогнем з кремальерного валу тримала під обстрілом всю балку, прилеглу в цьому місці до фортеці. З баштою №2 з’єднувалась бонетованим валом, та оборонною стіною з Казармою воєнних кантоністів. Крім того, з башти могли обстрілювати простір в тилу Васильківського і Госпітального укріплень.

Певний час там розміщувався лазарет для кантоністів.

В 1880 р. башту було пристосовано для утримання підсудних арештантів цивільного відомства, будівництво башти коштувало 131 481 руб. 66 коп..

Башта знаходиться в аварійному стані, але не дивлячись на це, з 2015 року там знаходиться частина Самооборони Майдану.  

Вигляд другого поверху башти №4

Башта № 4

Найменша башта фортеці в порівнянні з іншими баштами Нової Печерської фортеці. Збудована в період з 1833 по 1838 роки. Двоповерхова, круглої форми з внутрішнім подвір’ям - плацом, на першому поверсі арочний проїзд. В башті знаходилось 43 каземати розраховані на 500 чоловік. В стінах башти 22 артилерійські амбразури та 63 рушничні бійниці.

Під час огляду фортечних споруд 16 серпня 1837 р., імператор дав розпорядження влаштувати в одному з казематів четвертої башти артезіанську криницю. Але з архівних документів дізнаємось, що при бурінні свердловини виникли труднощі. У зв’язку з цим, в 1847 р. роботи були завершені, а в 1853 р. артезіанську свердловину засипали. 

Башта № 5

Збудована в період з 1833 по 1846 роки. Двоповерхова, кругла в плані монументальна споруда, до неї з двох сторін прилягають прямокутні прибудови. На першому поверсі башти арочний проїзд, всередині башти подвір’я - плац. .). Згідно з кресленням споруди, мала в своїх стінах, звернених до супротивника, 26 артилерійських амбразур і 170 рушничних бійниць. Проїзд брами додатково обстрілювався з 9 рушничних бійниць, влаштованих в його стінах.Там, в 63-х казематах могло знаходитись 21760 чвертей провіанту. Разом з земляною батареєю вона тримала під вогнем значну частину Кловського яру і підступи до східного фронту Госпітального укріплення. У свою чергу, це укріплення підтримувало своїм вогнем башту і батарею. На нижньому поверсі башти були тільки рушничні бійниці. Зберігся первісний фортечний характер зовнішнього фасаду. Нині передана у приватну власність, та реставрована. В башті знаходиться бізнес центр, а на першому поверсі розміщено Музей Історії Туалету.

Башта №5

Башта №6

Башта № 6

Збудована в період з 1846 по 1850 роки, взаємодіяла з казармою Жандармського полку, баштою №5, а також з арсенальними майстернями, ведучи вогонь уздовж лівого крила останніх. Башта, згідно з кресленням споруди, мала в своїх стінах, звернених до супротивника, 51 артилерійську амбразуру і 142 рушничних бійниці. У 87 казематах могли проживати 24 сім'ї одружених нижніх чинів і 25 штаб - і обер-офіцерів.

З 1854 використовувалася для проживання службовців київського артилерійського арсеналу. В 1967-1969 рр.  надбудовано третій поверх. У 1970-х рр. забудовано подвір'я, влаштовано плоску підвісну стелю. Фасад облицьовано керамічною плиткою. Входить до комплексу будівель заводу «Арсенал».

Тепер тут їдальня заводу.

Жандармська казарма

Згідно з літописом фортеці збудована в період з 1845 по 1847 роки. Будівля казарми двоповерхова, має форму підкови. Згідно з кресленням споруди, мала в своїх стінах, звернених до противника, 74 артилерійські амбразури і 84 рушничні бійниці На лівому фланзі казарми було 8 вікон які, в разі потреби, можна було переробити для ведення вогню крізь них. Стіна, звернена у бік противника, мала двоповерхові півкруглі башти, які використовувалися, як капоніри для рушничної оборони, а в мирний час, як туалети. В казармі було 87 каземати для розміщення 550 нижніх чинів, 8 штаб - і обер-офіцерів Жандармського полку. Казарма мала кухні, цейхгаузи і допоміжні приміщення. З права від жандармської казарми знаходились конюшні та сараї для 540 стройових та 40 офіцерських коней, лазарет на 16 коней та манеж на три вольти.

Казарма жандармського полку

Казарма воєнних кантоністів

Збудована в період з 1835 по 1839 роки. Проектувалася для розміщення військового навчального закладу для солдатських дітей (кантоністів). В казармі знаходилось 144 казематів розраховані на 1853 людини нижніх чинів та для 4–х штаб - і обер-офіцерів. Казарма мала довжину 180 сажнів і, згідно з кресленням споруди, налічувала в своїх стінах, звернених до противника, 104 артилерійських амбразури і 156 рушничні бійниці. Між казармою кантоністів та баштою №2 влаштовані ворота, які 17 липня 1852 р. отримали назву Наводницьких.

Тепер тут Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації

Казарми військових кантоністів

Киево-Печерська цитадель

В 1844 і в 1845 роках горжу цитаделі укріпили оборонною стіною з двома напівбаштами. Оборонна стіна мала протяжність 549 сажнів і не тільки прикривала тил цитаделі, а й охоплювала Ближні та Дальні печери Лаври, що сприяло наполегливій ​​обороні цитаделі. Вона також проходила по Різдвяному бастіону, замінивши собою його бруствер, і частково вздовж куртини між Різдвяним та Семеновським бастіонами. На боці, зверненої до Дніпра, в оборонній стіні були замкнуті з тилу напівкруглі виступи (типу старих бастей) для флангового обстрілу стіни з гармат і рушниць. Всього в стіні було 42 артилерійські амбразури і 733 рушничні бійниці.

В зв’язку з подіями котрі відбувались в Польщі, а саме повстанням 1830-1831 рр., Києво-Печерська фортеця була приведена в бойове положення. На земляних валах цитаделі були влаштовані палісади, засіки, в кріпосних стінах прорізані амбразури та впорядковані схили. В цей час фортеця мала озброєння 91 гармату.

План Печерської фортеці. Фрагмент плану зміцнення Київської фортеці, розробленого К.І. Опперманом в 1810р. (РГВИА)

Пороховий погріб Олексійовського бастіону Печерської фортеці. Зараз ресторан "Царське село"

Казарма на перешийку

Казарма на перешийку з Микільською брамою фортеці збудовані в період з 1847 по 1850 роки, за проектом архітектора П. Таманського.

Триповерховий з боку рову і дво­поверховий з боку Печерська будинок казарми, в центрі якого містилася брама із подвійним арковим проїздом, до якого під’їжджа­ли дерев'яним надвижним мостом, що частково спирався на кофр.

Казарма надавала оборону на 134 гармати та 137 рушниці. В казармі було 87 каземати на 500 чоловік, 16 сімей нижніх чинів та на 12 штаб – і обер-офіцерів.

В казематах Казарми на перешийку з 1855 р.  місти­лися головна гауптвахта. З 1917 по 1918  роки тут розміщував­ся 3-й понтонний батальйон.

Казарма на перешийку з Микільською брамою

Арсенальні майстерні

Оборонна  будівля арсенальних майстерень

Збудовані в період з 1850 по 1853 роки. Згідно з кресленням споруди, мали в своїх стінах, звернених до супротивника, 126 артилерійські амбразури і 28 рушничних бійниць. Для ближньої оборони з зовнішнього боку були прибудовані двоповерхові півкруглі башти, обладнані рушничними бійницями, які, за необхідності, служили рушничними капонірами для ведення вогню уздовж стіни, а в мирний час використовувались, як туалети. Згідно данним формуляра 1895 р. в майстернях було 11 житлових і 117 не житлових казематів. Окрім обладнання для ремонту озброєння та військового спорядження в майстернях знаходився апарат для виготовлення пороху, а також парова машина. З баштою №6 та казармою на перешийку сполучувались оборонною стіною з бійницями. Вартість будівництва арсенальських майстерень разом з колодцями та трубами 619 218 р., 79 ¾ коп.

Набережний верк

Набережний верк (збудований в 1849-1853 рр.) був призначений для обстрілу Набережного шосе, яке йшло з Подолу до фортеці, та Дніпра. Надавав оборону на 41 гармату та 18 рушниць, які розміщувались в 12 казематах. В Набережному верку розміщувалась Подільська брама. З Набережного верку здійснювалось також постачання фортеці водою, яка подавалась з Дніпра, механізованою системою на висоту 107м.. Нині не зберігся.

Набережний верк з Подільською брамою (ЦДІАК)

Верхня підпірна стіна

Для запобігання зсувів схилів Дніпра в районі казарми на Перешийку було збудовано дві підпірні стіни, одна з них – Верхня підпірна стіна. Збудована в 1853-1855 рр. мала оборонне значення, в ній проходила стрілецька галерея. В середині галереї знаходилось 43 рушничні бійниці та декілька виходів. Кожна стіна мала артилерійський каземат на дві гармати. Напівкругла форма підпірної стіни дозволяла тримати під перехресним вогнем місцевість перед спорудою, а також обстрілювати входи до неї.

Нижня підпірна стіна

Для запобігання зсувів схилів Дніпра в районі казарми на Перешийку окрім Верхньої підпірної стіни була побудована ще й Нижня (1855-1856 рр). В ній знаходилось 33 бійниці для рушничної оборони та 2 артилерійські амбразури. Рушничні бійниці дозволяли вести перехресний вогонь попереду стіни.

 

Верхня та нихня  підпірні стіни

Лисогірський форт

Початок 60-х років XIX ст. це період стрімкого розвитку артилерії. На той момент укріплення Нової Печерської фортеці були збудовані в значній мірі за системою Монталамбера, при якій оборонні позиції та споруди розміщувались відкрито, в розрахунку на те, що численна кріпосна артилерія, розміщена в цих спорудах, придушить своїм вогнем артилерію противника. У зв’язку з цим облогові гармати могли легко зруйнувати їх. В зв’язку з цим, протягом 60-х років велися проектні роботи для приведення Київської фортеці в стан що відповідає вимогам часу.

Протягом 60-х років ХІХ ст. було розроблено декілька проектів, модернізації Київської фортеці. У 1869р. видатний інженер-фортифікатор Е.І.Тотлебен провів у Києві більше двох тижнів, для складання остаточного проекту посилення Київської фортеці. Жоден із запропонованих проектів не був затверджений в повній мірі. В решті решт 27 квітня 1871 р. імператор Олександр II видав указ про будівництво тільки форту на Лисій горі з еспланадою в 500-сажнів. Він мав захищати залізничне сполучення з лівим берегом Дніпра.

В зв’язку з тим, що форт був самостійним укріпленням, він повинен був мати потужне артилерійське озброєння, розташоване відкрито на його валах.

Форт, збудований в 1872-1877 рр., розташований на відстані трьох кілометрів від Нової Печерської фортеці на місці впадання річки Либідь в Дніпро.

  • Facebook Clean

© 2020 Київська фортеця by Kyiv Fortress

This site was designed with the
.com
website builder. Create your website today.
Start Now