Стародавні укріплення Києва

   Згадки про перші київські укріплення відносяться до кінця VI- початку VII ст. Вони складались з валів та ровів, оточуючих «місто Кия» площею близько 1,5 га на Старокиївській горі.

    У X - XI ст. зводяться укріплення Верхнього міста, які перетворили Київ у велику фортецю площею близько 150 га, в середині якої опинились міста Володимира та Ярослава.

   В період князювання Володимира (980-1015 рр.) в систему цих оборонних споруд увійшли і більш ранні укріплення навколо Київського городища. Нові фортечні вали були зведені на основі цегли-сирцю. Тоді ж були побудовані Софійські ворота - ймовірно перша кам'яна фортифікаційна споруда Києва.

   При Ярославі Мудрому (1018-1054 рр.) роботи зі зведення нової фортеці почалися в 1037 році при цьому укріплення «Міста Володимира» були збережені й утворили внутрішню оборонну лінію.

Нові вали міста всередині були укріплені дубовими клітями (зрубами) розміром 3×3 м. Верхні кліті, що не засипані землею, служили для розміщення воїнів і зберігання зброї. Ширина валу біля основи сягала 30 м, а загальна висота з дерев'яними укріпленнями нагорі - 16 м.

   Крім укріплень Верхнього міста в Києві були зведені укріплення на Подолі,  торговому та ремісничому центрі стародавнього Києва, а також в приміських поселеннях і навколо монастирів. Призначалися ці укріплення тільки для захисту від раптових набігів кочових племен, які не мали можливості вести довгу облогу.

   В кінці XII століття навколо Печерського монастиря зводиться кам'яна оборонна стіна - перше серйозне укріплення на Печерську.

   У такому вигляді київські укріплення успішно виконували своє призначення, оберігаючи населення від набігів кочівників та слугували оплотом київським князям у боротьбі з іншими князями за верховенство. Стародавній поділ Києва на Верхнє місто (яке пізніше назвуть Старим містом), Поділ та Печерськ зберігалися протягом століть.

   Разом з дробленням Київської Русі на окремі князівства, військова могутність київського князя різко зменшилася і в 1240 р. війська хана Батия взяли в облогу Київ. 6 грудня зуміли через замерзле Козине болото увірватися до Києва. У результаті Київ разом з його укріпленнями був зруйнований та прийшов у занепад.

   Після відходу татар Київ переходить у володіння галицьких князів, в цей період ніякі роботи з його укріплення не проводились. З 1362 р. до 1569 р. Києвом володіють литовські князі. У цей час центром Києва стає Поділ, і вживаються деякі заходи для укріплення міста. Зокрема, Поділ обноситься валом, стінами та вежами з дерева.

   Литовські князі не стали відновлювати вали Верхнього міста, а збудували дерев'яний замок на горі, що панує над Подолом. Цей замок був резиденцією литовського воєводи і витримав облогу Тимур-Кутлука у 1399 р. і Едигея у 1416 р., але був спалений 1482 р. Менглі-Гіреєм разом з містом. В 1532-1545 рр. замок був відновлений і перебудований.

   У 1569 р. Київ переходить під владу польського короля. Польський гарнізон також розміщувався в замку, в якому витримав в 1593 р. облогу козаків. У 1605 р. під час грози від удару блискавки замок згоряє. Відновлений після пожежі, він витримав ще одну облогу козаків в 1638 р. і проіснував до 1651 року, коли в черговий раз був спалений повсталими проти польського гарнізону жителями міста і козаками. Після цього гора спорожніла, і фортифікаційні роботи в Києві на деякий час припиняються, але з тих пір за горою закріпилася ще одна назва - Замкова гора.

   Старокиївська та Стара Печерська фортеці

  У 1654 р. почалася російсько-польська війна, яка тривала до 1667 р. У цей період знову починають відроджуватися укріплення Києва.

   У 1654 р. в Київ, на прохання Богдана Хмельницького, прибуває загін московських військ під командуванням князів Ф.С. Куракіна і В.В. Волконського. Оглянувши місто, вони прийшли до висновку про необхідність будувати фортецю на місці стародавніх укріплень Ярослава Мудрого. Крім вигідного розташування, це давало можливість використовувати збережені вали і, отже, різко скоротити час будівництва. В 1655 р. фортеця була побудована.

   16 серпня 1658 р. новозбудованій фортеці довелось пройти бойове випробування, відбивши атаку 16-27 серпня 1858 р. двадцятитисячного загіну Данили Виговського, який складався з козаків та татар.

Після укладення в 1667 р. Андрусівського договору Київ увійшов до складу Московського царства. Новий кордон в значній частині проходив по Дніпру, і Київ виявився єдиним його плацдармом на правому березі, звідки російська армія могла б наносити удари в будь-якому напрямку на Правобережній Україні. Розширення меж Московського царства наблизило його до нового серйозного супротивника - Туреччини. Все це вело до необхідності посилити укріплення Києва. Взяття турками 1678 р. Чигирина ще раз підтвердило ту величезну небезпеку, яку представляла турецька армія.

Падіння Чигирина призвело до концентрації в Києві російських військ під командуванням П.В. Шереметєва і козаків під командуванням гетьмана Самойловича. Широкомасштабні фортифікаційні роботи розпочались в 1679 р. в основному на території Старого міста використовуючи стародавні вали, пристосовуючи їх до нових умов ведення бою шляхом влаштування невеликих бастіонів. Одночасно з цим ділянки давніх валів, що непотрібні для оборони зривалися. Крім цих робіт, в Старому місті був насипаний новий поперечний вал бастіонного абрису.

   Козаки під проводом гетьмана Івана Самойловича звели навколо Києво-Печерської Лаври та належащого їй Печерського поселення, земляну чотирикутну фортецю з частоколом,  по кутах фортеці розміщувались невеликі бастіони і дерев'яні надбрамні башти, поклавши тим самим початок новому фортифікаційному будівництву на Печерську. Всі ці роботи були закінчені в 1682 р. У 1684 р. роботи в Старому місті були продовжені під керівництвом генерала Патріка Гордона. Вони полягали в ремонті фортечних споруд і закінченні будівництва деяких верків. На цьому роботи по укріпленню Старого міста на довгий час припинилися.

   Через побоювання, що бойові дії Північної війни тривавшої вже декілька років, можуть перекинутись на південь (особливо після поразки польського короля Августа II), Петро I оглянувши Київ, розпорядився звести на Печерську нову фортецю. 15 серпня 1706 р. в урочистій обстановці, в присутності царя, Печерська фортеця була закладена. У істориків немає єдиної думки про те, хто є автором її проекту - інженер Геллерт чи Лямот де Тампій, але згідно запису в літописі фортеці проект створений Петром І.

Під керівництвом військового інженера Гофмана роботи велися у вельми енергійному темпі. Нагляд за будівництвом був доручений гетьману І. Мазепі та полковнику Гейсену. Призначення першого було обумовлено тим, що на будівництві була задіяна велика кількість козаків. Цією обставиною Мазепа був дуже незадоволений, тому що для нього важливо було мати в своїх руках якомога більшу військову силу, а працюючи на будівництві, козаки виявлялися поза його підпорядкуванням. Гетьманом були вжиті всі заходи до того, щоб відкликати козаків з будівництва. В результаті численних звернень Мазепи до Петра I, в 1707 р. це вдалося зробити. Сприяло відкликанню козаків і те, що козаки на будівництві фортеці опинилися в дуже важкому становищі через погане спорядження та харчування.

   В 1708 р. значна частина фортеці вже була побудована. Так як нова фортеця являла собою більш досконалу фортифікаційну споруду, ніж фортеця в Старому місті, то в 1711 р. в неї переїхав київський генерал-губернатор. Остаточно будівництво Печерської фортеці було завершено в 1723 р. При цьому фортеця в Старому місті отримала назву Старокиївська. Таким чином, в 1723 р. в Києві розташовувалися дві самостійні фортеці: Печерська (іменована іноді Петрівською) і Старокиївська.

Після вкрай невдалого Прутського походу в 1711 р. ускладнилося становище на кордоні з Туреччиною. Тому, в 1712-му р. були вжиті заходи для забезпечення безперешкодного сполучення між київськими фортецями.    Під командуванням гетьмана Скоропадського козаки зводять ретраншемент - безперервне укріплення у вигляді рову та валу, що з'єднало обидві фортеці.

   

   Наступні масштабні фортифікаційні роботи були проведені під час царювання Петра I. У 1696-1701 рр., коштом гетьмана Мазепи Печерська Лавра була під керівництвом Аксамитова обнесена кам'яною стіною довжиною 1190 м, товщиною від 2,5 м до 3 м і висотою до 7 м. У стіні були влаштовані бійниці для ведення рушничного вогню. Вона була посилена також чотирма баштами: Івана Кущника, Годинниковою, Онуфріївською та Малярною.

Годинникова башта та оборонний мур возведенні за кошт Гетьмана Мазепи

По завершенню будівництва, Печерська фортеця складалася з дев’яти земляних бастіонів (висота валів – 6 м): Різдвяного, Семенівського, Олексіївського, Андріївського, Кавалерського, Успенського, Петрівського, Спаського, Павлівського. Треба відзначити, що в низці документів Павлівський бастіон іменується як напівбастіон. Бастіонні фронти між Кавалерським, Успенським, Петрівським і Спаським бастіонами були посилені трьома равелінами (Васильківським, Новим і Київським). Крім того, куртини бастіонних фронтів, за винятком двох, були посилені теналями. Фортеця була оточена сухим ровом глибиною 6 м і шириною до 40 м. На прикритому шляху були траверси і плацдарми у вхідних кутах. Для в'їзду у фортецю існувало троє дерев'яних воріт: Васильківські, Київські та П'ятничні. Проїзд до них через рів здійснювався по розвідним мостам. Лінія вогню головного валу мала протяжність 1270 сажнів. Для посилення контролю за Наводницькою дорогою перед Різдвяним і Олексіївським бастіонами були побудовані Ближній і Дальній ретраншементи. На озброєнні фортеці знаходилось 467 гармат, 27 мортир і 3 гаубиці (частина гармат зберігалася на складах). Для розміщення гарнізону були побудовані приміщення на 1040 чоловік. Такої кількості приміщень, звичайно ж, було недостатньо в разі війни. Тому, під час облоги планувалося використовувати для потреб гарнізону всі споруди та припаси Лаври, так як більша частина ченців підлягала виселенню.   

 

                 Петрівський бастіон Печерської фортеці

            Арсенал Печерської фортеці

Завершення будівництва Печерської фортеці позначилося на ставленні до застарілої Старокиївської. У 1724 р. передбачалося утримувати справною тільки її зовнішній вал. Таке положення зберігалося до 30-х рр. XVIII століття. В цей час на кордонах Росії зовнішньополітична обстановка була складною, у зв’язку з цим виникала потреба в подальших роботах з посиленням фортеці. У 1732 р. через загострення загрози турецького нападу, в Києві починаються широкомасштабні фортифікаційні роботи. Головнокомандувачем російськими військами фельдмаршалом Б.Х. Мініхом Києву відводилася роль головної бази постачання армії, діючої на півдні. Роботи полягали у посиленні Старокиївської фортеці та зведенні нових укріплень. В Печерській фортеці були тільки перебудовані з дерев'яних в кам'яні Київські ворота.   

Нижня Московська брама

Печерської фортеці

   В Старокиївської фортеці Мініхом були відремонтовані і досипані до великої висоти колишні вали, зведені ще в 1679-1684 рр. Будівництвом додаткових укріплень було також посилено захист кріпосних воріт. Найбільш істотним для Києва було відновлення і посилення ретраншементу, що з'єднував Печерську та Старокиївську фортеці (на більш пізніх планах він іменується «ретраншементом Графа Мініха»). Лінія ретраншементу була також продовжена і за Старокиївську фортецю, охопивши Кудрявець. Київ перетворювався на величезний укріплений табір, в якому можна було розмістити велику армію і всі необхідні для неї запаси.

   За лінією валу, в безпосередній близькості від нього, були побудовані п'ять невеликих квадратних редутів. З початком в 1735 р. російсько-турецької війни інтенсивність робіт зросла, досягнувши піку в 1736 р.

Об'єднання за допомогою ретраншементу в єдине місто мало величезне значення для його розвитку.

  На відміну від Старокиївської, в Печерській фортеці до цього часу були проведені більш істотні фортифікаційні роботи. В фортеці були побудовані кам 'яні порохівні, на місті деревяних Пятничних воріт збудували камяні Московські.

   Також були побудовані два земляні люнети, розташовані перед південним фронтом фортеці і призначених для контролю над Наводницькою дорогою. Найбільшою кам'яною будівлею в фортеці була цегляна будівля Арсеналу, зведена за проектом військового інженера І. Меллера в 1784-1798 рр. (його периметр дорівнював 800 метрам). З закінченням будівництва Арсеналу в Печерській фортеці фортифікаційні роботи припиняються. В силу зовнішньополітичної обстановки не було потреби в подальшому укріпленні Києва. Після другого і третього поділів Польщі (1793 і 1795 рр.) новий кордон пролягав сотні кілометрів на захід від Києва. В результаті, з прикордонної фортеці Київ став тиловим містом. У 1803 р. прийнято рішення про припинення утримання Старокиївської фортеці.

Звіринецьке укріплення

   Вперше потреба в укріпленні Звіринецької височини була викликана загрозою вторгнення наполеонівської армії. Після призначення військовим міністром в 1810 р. Барклай-де-Толлі почав проводити, негласну але посилену підготовку по укріпленню кордонів Російської імперії. Обстеживши простори, стосовно Києва, запропонував підсилити існуючі укріплення.

Одним з факторів, що обумовлювали необхідність удосконалення оборонних споруд, був технічний прогрес вогнепальної і, в першу чергу, артилерійського озброєння. Зросла далекобійність артилерії, що спричинило значне збільшення дистанції між укріпленнями та можливими позиціями їх обстрілу ворогом.   

План Звіринецького укріплення (ЦДІАК)

  В квітні 1810 р. інженер генерал-майор Опперман направив військовому міністру Барклай-де-Толлі рапорт про результати огляду Старокиївської та Печерської фортець з пропозиціями щодо їх посилення.

Серед першочергових завдань оборони, прийнятих за терміново розробленим проектом оборони Києва 1810 р., передбачалася побудова укріплення на сусідній з Києво-Печерською фортецею горі, звідки ворог міг би вести артилерійський вогонь по її укріпленнях.

Будівництво Звіринецького укріплення почалося 24 червня 1810 р. Слід відзначити, що урочище Звіринець було відділене від узгір'я, де розташовувалася Києво-Печерська фортеця, так званим Наводницьким яром - одним з найзначніших ярів на правому березі Дніпра. По цьому яру проходив Московський шлях, його відрізок на правому березі - від Наводницького мосту на плотах або в інші періоди на суднах, наведеного тут, до Печерського форштадту - мав стратегічне значення. Невипадково саме з цього південного боку фортеці, використовуючи природні височини, починаючи з 70-х рр. XVIII ст. були побудовані дві флеші. А на початку другої третини XIX ст. будуються також 4 люнети – величезні земляні укріплення, що мали контролювати підступи до фортеці у цьому районі, а, фактично, величезний Наводницький яр, в якому могли концентруватися і по якому могли діставатися досить непомітно до фортеці ворожі війська. Два люнети були побудовані на місці флешів.

   26 січня 1813 р. Опперман, директор Інженерного департаменту, в «Короткому описі вжитих оборонних заходів що по нинішньому Західному кордоні імперії» повідомляв: «Києво-Печерська фортеця замкнута з боку річки, виправлена у всіх частинах, озброєна, підведені контрміни і влаштовані безпечні від бомб бліндажі; понад те на Зверинецкій горі, побудоване особливе укріплення і долина між сим укріпленням і фортеця зайнята редутами і батареями; також для безпеки дніпровського мосту побудований тимчасовий тет-де-пон.

   При зведенні Нової Печерської фортеці було розроблено декілька проектів модернізації Звіринецького укріплення. Однак жоден з них не був реалізований. У 1850 р було прийнято рішення про скасування Звіринецького укріплення через непотрібність після зведення «з'єднаних з цитаделлю укріплень Нової Київської фортеці».

   В 1885 р. порохові склади з бастіонів Києво-Печерської фортеці перенесли на територію колишнього укріплення. Поруч з колишнім укріпленнм стався вибух артилерійських складів 6 червня 1918 року, коли здетонувало 2 млн снарядів. Це був найбільший вибух в історії міста Києва, який знищив цілий житловий квартал.

Нині та території укріплення Національний ботанічний сад ім. М.М. Гришка НАН України.

Нова Печерська фортеця

План будівництва фортеці був затверджений Миколою I 25 березня 1830 р. Автором початкового проекту був інженер-генерал К.І. Опперман. 31 травня того ж року в присутності імператора відбулось розпланування фортеці на місцевості, а 30 липня 1831 р., згідно запису в літописі Київської фортеці, був закладений перший камінь у фундамент Редюіта № 1 Васильківського укріплення - першої споруди Нової Печерської фортеці. Основні будівельні роботи в фортеці були завершені в 1856 р.Нова Печерська фортеця складалась з наступних укріплень: Васильківського, Госпітального, Києво-Печерської цитаделі та окремо розміщених оборонних споруд. А саме: башт №4, 5, 6, оборонних казарм жандармського полку та військових кантоністів, арсенальних майстерень,

План Нової Печерської фортеці 

Орієнтовно станом на 1855 р.

За своїм проектом Нова Печерська фортеця різко відрізняється від фортець, що будувалися в Росії одночасно з нею. Тільки Києво-Печерська цитадель. Васильківське і Госпітальне укріплення мали рови і земляні вали, а також мали зімкнену горжу (хоч і тільки у вигляді оборонної стіни), що дозволяло вести їм самостійну оборону. Всі інші споруди мали вигляд відкрито розміщених оборонних башт і казарм, з'єднаних цегляними оборонними стінами, доповнених одним редутом, а в 1854 р. в деяких місцях ще й земляними батареями.

оборонної казарми на перешийку, набережного верку, верхньої та нижньої підпірних оборонних стін.

Під час Кримської війни, Київська фортеця була посилена зведенням додаткових укріплень. Були возведені земляні артилерійські батареї, дерево-земляні блокгаузи для ведення артилерійського та рушничного вогню. Підступи до цепного мосту з лівого берегу були захищені возведенням передмостного укріплення, озброеного 38 гарматами.

Лисогірський форт

     Початок 60-х років XIX ст. це період стрімкого розвитку артилерії. На той момент укріплення Нової Печерської фортеці були збудовані в значній мірі за системою Монталамбера, при якій оборонні позиції та споруди розміщувались відкрито, в розрахунку на те, що численна кріпосна артилерія, розміщена в цих спорудах, придушить своїм вогнем артилерію противника. У зв’язку з цим облогові гармати могли легко зруйнувати їх. В зв’язку з цим, протягом 60-х років велися проектні роботи для приведення Київської фортеці в стан що відповідає вимогам часу.

     Протягом 60-х років ХІХ ст.. було розроблено декілька проектів, модернізації Київської фортеці. У 1869р. видатний інженер-фортифікатор Е.І.Тотлебен провів у Києві більше двох тижнів, для складання остаточного проекту посилення Київської фортеці. Жоден із запропонованих проектів не був затверджений в повній мірі. В решті решт 27 квітня 1871 р. імператор Олександр II видав указ про будівництво тільки форту на Лисій горі з еспланадою в 500-сажнів. Він мав захищати залізничне сполучення з лівим берегом Дніпра.

    В зв’язку з тим, що форт був самостійним укріпленням, він повинен був мати потужне артилерійське озброєння, розташоване відкрито на його валах.

    Форт, збудований в 1872-1877 рр., розташований на відстані трьох кілометрів від Нової Печерської фортеці на місці впадання річки Либідь в Дніпро.

  • Facebook Clean

© 2019 by Київська фортеця The Kiev Fortress

This site was designed with the
.com
website builder. Create your website today.
Start Now